Так би мовити, політичне затишшя підходить до кінця. Тим паче, наступного разу українці мають голосувати аж наприкінці 2012 року. Саме тоді повинні відбутися вибори до Верховної Ради України. Проте, ніхто не виключає, що затверджена парламентом держави дата їх проведення може бути суттєво скоригована. Бурхливі події в арабських країнах Африки, коли люди масово повстали проти диктаторських режимів, засвідчили, що міцною рукою народ у покорі не втримаєш. І саме ця, на перший погляд, міцна рука, водночас, засвідчує й слабкість влади. В Україні теж все більше говорять про назрівання революційної ситуації. Саме так — революційної. Це підтвердив і авторитетний The Wall Street Yournal. Згідно з опублікованим цим виданням рейтингом країн, де можлива революція, Україні відведено 22 місце, не таке вже й далеке. А революція, який би зміст у це поняття ми не вкладали, означає перехід влади до опозиції. В Україні опозиція, як і влада, різнокольорова, але послідовною опозиційною силою була і залишається партія «ВО «Батьківщина», що засвідчують усі без винятку соціологічні опитування. Як вона почувається у регіоні нині? Про це — в інтерв’ю з головою Дніпропетровської обласної організації партії «ВО «Батьківщина» Антоніною Ульяхіною.

— Антоніно Миколаївно, чи готові Ви до революції? І який зміст у це поняття вкладаєте?

— Чи готові до революції? Відразу відповім: готові. Якщо насамперед брати до уваги стан нашої обласної організації. Вона після президентських виборів 2010 року ще більше згуртувалася і зміцніла. Бо залишилися разом із нами тільки люди віддані, патріотичні, адже пристосуванцям в опозиції робити нічого. Тому у кожному регіоні ми постаралися переговорити з кожною людиною щодо того, чи готова вона не просто до боротьби, а й до того, щоб рано чи пізно прийти у владу. І скажу відверто: на кожного свого партійця ми зможемо покластися після люстрації і спілкування з кожним.

Якщо ж говорити про зміст поняття «революція», то дуже не хотілося б, щоб воно когось відлякувало у розумінні «ми світ старий зруйнуємо і світ новий збудуємо». Світ старий і новий для нас — це Україна і її громадяни. А от ті люди, котрі нині опинилися при владі на чолі з Президентом, справді стали нечуваним випробуванням для кожного — чи представника інтелігенції, чи селянина, чи підприємця, чи пенсіонера …

І більшість українців вже усвідомили, до якої країни їх привела ця влада. Ви подивіться на всі рейтинги і побачите, що найвагоміші політичні сили — «Батьківщина», «Фронт змін» та «Свобода» — сумарно вже суттєво випереджають Партію регіонів, яка перебуває в Україні при повній і всеохоплюючій владі. І цей кредит довіри вичерпуватиметься все більше. Бо буквально кожен крок влади — це удар по комусь. Чи підприємцю, чи селянину, чи пенсіонеру… Неможливо знайти категорію населення, яка б не потерпала від цієї, м’яко кажучи, недолугої і безпорадної влади, яка розглядає Україну виключно як бізнес-майданчик для обраних, де просто не знаходиться місця для більшості людей. Влада немов випробовує наше терпіння — чи довго ще витримаємо? А якщо вимремо, для них не страшно — завезуть дешеву робочу силу з-за кордону і, головне, неспроможну на протестні настрої.

— Але ж на користь нинішньої влади чимало говориться про те, що вона монолітна, згуртована, вибудувала чітку вертикаль, а от опозиція, мовляв, роз’єднана, отож на ефективну роботу неспроможна. Чи згодні Ви з цим?

— Це пропагандистські вигадки, які не мають під собою жодного грунту. Усі, хто хотів, вже давно об’єдналися. Зокрема, наша політична сила йде спільно з «Народною самообороною», очолюваною Юрієм Луценком, Народним рухом України (Борис Тарасюк), Партією захисників Вітчизни (Юрій Кармазін).

Але чи є сенс вести розмови про об’єднання нині провідних гравців на опозиційній ниві «Батьківщини», «Фронту змін» та «Свободи»? Звісно, ні. Бо кожна з них є самодостатньою, спроможною подолати 3-відсотковий бар’єр для того, щоб стати парламентською партією. Інша справа — ми можемо виробити ті напрями, у баченні яких жодних розходжень не існує. Наприклад, щодо недопущення так званої мажоритарної системи на виборах до Верховної Ради України, що є пародією на вибори і не має нічого спільного з демократією.

— Але ж спікер українського парламенту Володимир Литвин заявляє, як, до речі, і Президент, що люди повинні знати свого депутата …

— Литвин так заявляє тому, що ані йому як політику, ані репрезентованій ним партії за нормальних, демократичних виборів абсолютно нічого не світить. Думаю, що у недалекому майбутньому так можна буде говорити і про Партію регіонів. Тому вони й намагатимуться вхопитися за свою останню рятівну «соломинку» — мажоритарну виборчу систему. Це пояснюється дуже просто: висувається депутат від влади, якийсь олігарх «кидає» під нього шалені гроші, і той обіцяє виборцям на своєму окрузі чи збудувати дорогу, чи школу, чи ще щось. І люди на такий «гачок» клюють. При цьому ніскільки не задумуючись, що народний депутат не дороги повинен будувати, а виключно створювати справедливі для всіх закони. Чи можемо ми, приміром, уявити, щоб американський конгресмен займався ремонтом шкіл чи ще чогось? А люди на виборчому окрузі повинні знати не «свого депутата», а політичну силу, якій віддали голоси і підрозділи якої є в кожному районі чи місті. На депутата-мажоритарника навіть поскаржитися нікому, бо немає системи позбавлення мандата. Оце і вся прописна істина демократії.

Але, думаю, що суспільство вже найближчим часом згуртується настільки, що не тільки не допустить пародії на демократію — мажоритарної системи, а й притягне до належної відповідальності тих, хто запровадив в Україні таке ганебне явище як політичні переслідування невгодних режимові за допомогою продажних прокурорів чи судів. Мабуть, весь демократичний світ нещодавно здригнувся, коли Генпрокурор України Віктор Пшонка заявив: «Як Генпрокурор я належу до команди, яка має завдання виконувати всі рішення Президента». Уявляєте? Виконувати рішення Президента, а не служити закону! Це справді страшно. А якщо Президент — цинічний диктатор і наказує інституціям, які мають бути від нього в демократичному суспільстві незалежними, знищувати невгодних його режимові опозиціонерів? Що, власне, в сучасній Україні і відбувається. Не дивно ж, що заступник Генпрокурора Рінат Кузьмін нещодавно приголомшив всю нашу державу своїм публічним виконанням на піаніно «гімну» криміналітету — «Мурки». Але рано чи пізно настане час, коли країна, народ притягнуть всіх цих «героїв», котрі творять іменем держави, за яку поклали свої голови мільйони поколінь українців, весь цей глум, від якого здригається весь цивілізований світ.

— Судячи з Ваших слів, партія «Батьківщина» дивиться у своє майбутнє впевнено?

— Я б відповіла словами лідера нашої політичної сили Юлії Тимошенко: «Коли влада буде змінена? Коли всі люди прозріють, коли зрозуміють, що все, що каже і що робить Янукович — обман, і що за рахунок бідності мільйонів громадян збагачується десять родин. Коли по-справжньому захочуть повернути справедливість». Погодьмося, іншого шляху просто немає. Та й світова історія невблаганно вчить, що всі диктатори, антинародні режими закінчують дуже й дуже погано. Тому партія «ВО «Батьківщина», яка, мабуть, ніхто не заперечить, ні в чому нікого не зрадила, незважаючи на нечувані випробування, влаштовані нам цим антилюдським, антиукраїнським режимом, у своє майбутнє дивиться впевнено. Та й чому тільки своє? Ми говоримо про майбутнє всієї України. Ми всі, українці, тільки спільними зусиллями зможемо вистояти і перемогти всі нещастя, які звалилися на нашу голову, і просто зобов’язані стати на шлях цивілізованого, демократичного розвитку, коли найвищою цінністю у державі стане кожна людина. А це була і є програма нашого лідера Юлії Тимошенко і нашої партії — ВО «Батьківщина».